Нам вдалось поспілкуватись з легендою Dota 2 — Данилом “Dendi” Ішутіним, котрий підкорив серця фанатів по всьому світу. В ексклюзивному інтерв’ю для Bo3.gg кіберспортсмен згадав про початок кар’єри, період у Natus Vincere, розказав про створення B8 Esports та поточний стан справ організації, а також оцінив поточний стан Dota 2.
Хочу трохи поговорити про твою кар'єру загалом. Згадаймо далекі 2006–2008 роки, коли все тільки починалося. Як це було? З чого стартувала твоя історія в кіберспорті?
Як усе починалося? Як і в більшості тоді: ходив у комп'ютерні клуби ще з дитинства — років із 10–11. Потім вийшов Warcraft III, хоча я ще трохи грав у перші дві версії Warcraft. У клубі був один ключ на всіх, а інтернету вдома ще не було, тож усі грали через один акаунт на різних серверах — Європа, Азія, Америка. Я тоді не розумів різниці у пінгах, просто заходив і грав.
Потім почали з’являтися кастомні карти і я грав в усі кастомки підряд. Приблизно в той час у мене з’явився нормальний інтернет, хоч і нічний — з 12 ночі до 7 ранку. Це був складний період: я ще ходив до школи, батьки вимикали світло, забирали дроти — були всілякі історії.
Згодом я натрапив на DotA. Побачив, що в неї вже грають на професійному рівні. До того я стежив за StarCraft, кілька разів ходив на турніри з Warcraft у Львові.
Потім натрапив на міжнародні турніри, де вже виступали команди з різних країн — США, Росії, Швеції. Але України в тому списку не було, тож я пішов шукати український форум і таки знайшов. Написав там великий пост. Наді мною тоді посміялися — мовляв, немає українських складів у DotA. Але завдяки тому форуму мене помітили.
Згодом я познайомився з київськими гравцями: Goblak, DkPhobos, Axypa і Travka. Пізніше потрапив на IHCS — на той час це була найсильніша ліга для дотерів. Я намагався пробитися всюди, де тільки міг. І коли познайомився з хлопцями, потрапив у DotA-тусовку, яка вже жила кіберспортом. У нас була команда зі Львова, яка грала від клубу. В якийсь момент ми виграли турнір, щоб стати командою цього клубу.
Десь у 2006 році ми поїхали на черговий турнір. Їх тоді було багато, але розігрували мишки, килимки, трохи грошей. Ми приїхали з львівською командою, переграли всіх, виграли фінал. Пам’ятаю, що під час другої мапи нам специально вимкнули світло, довелось робити ремейк. Але ми знову виграли. Після цього мене запросили до нової команди. До складу увійшли Axypa, Travka, DkPhobos і Goblak. Вони знайшли спонсора — Wolker, і команда стала називатися Wolker Gaming. Нам платили зарплатню — 1000 гривень ($200) на місяць. На той час це було дуже добре. Я вважаю це стартовою точкою професійної кар’єри — коли починаєш отримувати зарплатню, то ти вже профі. Це був десь 2006–2007 рік.
А чим тобі запам’ятався період у DTS? Можливо, другим місцем на ESWC 2010 або третім на World Dota Championship у тому ж році? Або буткемпами в Дніпрі?
Цей період був дуже довгим. Він не обмежувався лише 2010 роком. Здається, усе почалося з 2007-го і тривало до 2010-го, з перервою, коли я пішов із DTS, а потім повернувся. У нас було багато складів і дуже різні результати.
Насправді відверто про якісь великі досягнення згадати важко. Справжній успіх прийшов під кінець того періоду. Саме тоді ми виглядали дійсно сильно.
До цього склади постійно змінювалися — хтось приходив, хтось ішов. У якийсь момент я навіть пішов у ks.int, бо мені не подобалося, що команда не тренується, і гравці не надто зацікавлені в результатах. Потім повернувся. Загалом за три роки — а, можливо, й більше — було багато всього. Але вже десь у 2010 році ми дійсно вийшли на світовий рівень. Я вважаю, що тоді ми були в топ-3 світу. Якщо не брати до уваги Китай — то ми, в принципі, вигравали в усіх.
Тобто в цілому цей період був позитивним для тебе?
Розкажи, як для тебе проходив перехід на Dota 2. Наскільки це було складно після DotA?
Для мене — дуже легко. Я був одним із тих, хто зіграв найбільше матчів у Dota 2 ще на бета-тестах. Нам дали ключі одразу після підписання NDA і я реально був у топі за кількістю зіграних матчів. Мене тоді ніхто не змушував — я сам сидів і грав з постійним пінгом на неєвропейських серверах.
Проблема була в іншому: інші хлопці побачили Dota 2 і... розчарувалися. Вона виглядала сирою. Графіка слабенька, геймплей незвичний, багато що працювало інакше. І замість того, щоб тренуватись, вони вимикали Dota 2 і йшли грати в DotA, CS або щось інше. Тому оті легенди, що ми були найкраще підготовлені до TI1 — повна маячня. Ми зіграли за весь буткемп перед турніром, може, 6-7 карт проти інших команд — і все.
Але для тебе це не стало проблемою?
Взагалі ні. Dota 2 тоді — це просто DotA з обмеженим пулом героїв. 30 чи 35 персонажів на релізі. Ми одразу почали тестити, що працює, які стратегії можна витягнути, що сильне. Тобто адаптація — елементарна. Дрібниці на кшталт інвентаря або гарячих клавіш — то все фігня, до цього швидко звикаєш.
Коли ви дізналися про перший The International з призовим у $1,600,000 — було розуміння, що Dota 2 стане великою грою?
Ні. У той час ніхто не вірив, що нам взагалі хтось заплатить ті гроші. До цього вже були історії, коли призові просто не виплачували, або затримували їх роками. Турнір на $30,000 уже вважався чимось неймовірним. А тут — мільйон? Це було нереально.
Тому в багатьох була позиція: “Поки не побачу грошей — не повірю”. Dota 2 ще виглядала дуже сирою, але над нею дуже сильно працювали — люди не могли повірити до початку турніру, але під час нього повірили і старались на максимум.
У ті часи, коли ви вже переходили на Dota 2, чи спілкувався з іноземними гравцями? Як у них проходила адаптація?
Слухай, ну ми знали багатьох ще з часів DotA. Майже всі, хто приїхав на перший The International, уже були знайомі — принаймні по ніках, турнірах, пабах. Але глибокого спілкування тоді не було. Та й ніхто особливо не ділився думками в стилі: “Приїхав просто подивитись, виплатять гроші чи ні”. Але я точно впевнений — до приїзду на турнір багато хто не вірив у реальність цієї історії.
Той самий інвайт на бета-тест Dota 2 приходив тільки після підписання NDA. Якщо хтось із гравців або команд не підписав документ вчасно — вони могли отримати ключі пізніше. Це вже мінус у тренуваннях. А хтось взагалі не поспішав — мовляв, “ще подивимось, що воно таке”. Плюс технічні проблеми, інтернет, компи — у різних регіонах ситуація була зовсім різною.
Але ж потім почали з’являтись чутки, що Na’Vi виграли, бо ви найдовше тренувались.
Та це повна маячня. Чутки ці пустили спеціально після того, як ми виграли, — щоби знецінити перемогу. Стандартна історія в медіа: треба знайти пояснення, чому хтось виграв, не визнаючи, що команда просто сильніша.
Насправді ми зіграли буквально кілька карт проти інших команд перед турніром — 6 або 7. Це все, що в нас було. Ніякого секретного буткемпу чи місяців підготовки не існувало. Просто ми швидко вклалися в гру, швидко адаптувалися — і все.
А як ти сприйняв сам факт, що призовий фонд — $1,600,000?
Ну слухай, у 2011 році це звучало як фантастика. У той час навіть турнір на $30,000 вважався нереальним, а тут — мільйон? Більшість просто не вірила, що ці гроші взагалі існують. Це було щось на межі фантастики, справді.
І лише коли ми приїхали на турнір — п’ятизірковий готель, відношення до тебе як до зірки, супровід, організація на найвищому рівні — от тоді всі зрозуміли, що це серйозно. І навіть якщо ти раніше сумнівався, то вже там, на місці, хотів грати на повну і перемагати.
Що особисто для тебе означала перемога на TI1?
Дуже приємне відчуття. Таке, знаєш, що триває тиждень. Справді. Ейфорія, кайф. Потім починаєш думати, що далі. Але ті кілька днів після перемоги були фантастичні.
А як інші гравці реагували?
Не знаю точно. Я не питав у них. Думаю, усі були раді, але як саме — не можу сказати.
Призові вам швидко виплатили?
Дуже швидко. Valve самі писали, щоб усе вирішити якнайшвидше. І якщо чесно, ми ще трохи затягнули процес, бо самі думали, як краще оформити. Але в плані грошей — усе було оперативно й чітко.
Після перемоги на TI1 були ще два фінали — TI2 і TI3. Обидва рази ви не дійшли до титулу. Який із цих двох турнірів залишив найгірші емоції?
Без сумніву, третій The International. Бо ми вже майже виграли. Вели в серії 2:1, і навіть останню гру почали краще. Ми знайшли, як перемагати Alliance, але не втримали. Це була найболючіша поразка в моїй кар’єрі.
Коли ти вже в кроці, коли вже бачиш титул — і він вислизає, це жорстко. Після того була справжня депресія. Реально, тиждень було дуже погано. Так само, як після перемоги на TI1 був тиждень ейфорії — так тут був тиждень, коли взагалі нічого не хотілося.
З 2014 року результати NAVI ставали все гіршими, але фанати продовжували вірити, що “нова ера” можлива. В який момент стався перелом, і все покотилося шкереберть?
Я не думаю, що все настільки просто. Заміна найкращих гравців світу на когось, хто потенційно лише може ним стати — це завжди великий ризик. І ми не отримували у відповідь таких же топових гравців. Наприклад, коли у 2014 році ми замінили гравців. Якщо б до нас приєднався хтось із Alliance [замість Puppey і Kuroky], то ми б поміняли кращих гравців світу на інших кращих гравців світу. Однак ми підписали VANSKOR і fng. VANSKOR — це був тоді супорт Team Empire, яка на той час входила до топ-8 чи топ-12 світу. А нового капітана ми взяли з онлайн-команди з Білорусі, де він практично не грав на високому рівні. Це були ризиковані рішення, які не спрацювали.
Результати того року були не гірші, ніж у 2013. Просто ми рідше займали перші місця. Основна проблема була у тому, що ми програвали лише OG і Team Liquid, які були для нас, так би мовити, "криптонітом". З усіма іншими могли спокійно боротись.
Чому виходить так, що SoNNeikO постійно йде з команд, хоча склади з ним виглядають перспективно?
Чесно, я думаю, буде неправильно мені щось казати про SoNNeikO. Навіть якщо є що сказати — краще питати у нього самого. Але загалом це явище називається "honeymoon" в команді — коли спочатку все добре, а далі з’являються проблеми, які потрібно вирішувати.
Команда — це не просто п’ятеро гравців. Це люди, які повинні взаємодіяти між собою, будувати стосунки. Це як стосунки між хлопцем і дівчиною, тільки вас п’ятеро. І якщо нема комунікації чи людських скілів — дуже важко залишатись на топ-рівні.
Коли до нас прийшов SoNNeikO, йому навіть 18 не було. Він — дуже хороша людина, цікавий хлопець, але складний характер. Це також впливало на взаємодію в команді.
У 2018 році тебе посадили на лаву запасних. Це було рішення клубу чи обопільне?
Тут все просто. Я не був готовий стати капітаном. Мене запитали, чи хочу я цим займатись. На той момент капітан — це позиція суппорта, певна роль в команді. Я не був до цього готовий. Треба було будувати склад навколо капітана, а нових гравців знайти було складно. Можливо, якби я чекав, склали б новий ростер і зі мною, але я сам для цього нічого не робив.
Які у тебе були загальні відчуття після семи років у NAVI?
Я завжди працював над тим, щоб бути найкращим гравцем для своїх капітанів. Це дуже важливо — реалізувати бачення капітана у грі. Це не так просто, як здається. Над цим треба працювати.
Є гравці, які розвивають свої навички капітана. Але це не відбувається за один день чи натисканням кнопки. Комусь це дається одразу, а хтось повинен довго над цим працювати.
Це було не так, щоб прямо прикро. Частково це було і моє рішення. Я міг погодитися стати капітаном, і склад би будували вже навколо мене. Тому не можу сказати, що це стало для мене якимось великим розчаруванням.
Після цього ти зайнявся стрімами, а потім несподівано оголосив про створення своєї організації B8. Як дійшов до цього?
Період, коли я не грав, я витрачав на прокачку себе як гравця, капітана й людини, яка може вести за собою команду. Я багато працював над цим. Вирішив, що настав час робити щось своє. Хотілося створити місце для людей, які мене підтримували — такий собі новий дім.
Я не бачив сенсу йти в інші склади. Хотів мати можливість самостійно ухвалювати рішення, будувати все по-своєму.
Коли в B8 був склад із Dota 2, яку роль ти виконував, окрім гравця?
На початку я робив усе можливе й неможливе. Це було дуже важко й, напевно, нерозумно, але нормально для старту. Я домовлявся за скріми, був менеджером, тренером, капітаном, драфтером — робив буквально все.
З часом з’явились люди, які допомагали та забирали на себе частину обов'язків.
Які глобальні цілі стоять перед B8 на майбутнє?
Вони були й залишаються: пробитись у тір-1 у дисциплінах, у яких у нас є склади, створювати проєкти навколо кіберспорту. Я в цій сфері ще з її зародження. Ми зробили прорив у свій час, вигравши The International, і я хочу продовжувати вкладати любов у кіберспорт через організацію. Просто вважаю, що на дистанції це найефективніше.
Зараз у вас доволі успішна CS2-команда. Але якщо повернутись до Dota 2 — спроби зібрати сильний склад не увінчались успіхом. Чому?
Це питання довіри й ресурсів. Кредит довіри завжди зменшується з кожною поразкою. Як і в NAVI свого часу. А ресурси — не завжди є де їх брати. Я робив усе, що міг з тим, що мав. Вичавлював максимум. І не шкодую ні краплі.
З квітня 2024 року B8 не має активного ростеру з Dota 2. Чому залишив ці спроби?
Зібрати молодий мікс — не проблема. Але поки що не маю такого бажання. Уже було багато варіантів — з молодими, не дуже молодими, різними. Але це завжди займає багато часу й не гарантує стабільності. А ще — ресурси. Після початку повномасштабної війни все стало набагато складніше. Якби не війна — можливо, усе було б інакше.
Чи планується повернення B8 у Dota 2?
Часто питають. Але зараз просто немає з кого збирати склад. Усі ті самі гравці, котрі вже давно грають. А нових дуже важко знайти. Колись ми грали не заради грошей, а щоб стати найкращими у світі. Сьогодні це рідкість. Більшість гравців думають лише про зарплату або використовують тебе як трамплін. Таких, хто горить ідеєю — дуже мало.
Коли ми знову побачимо Dendi на професійній сцені Dota 2?
У теорії камбек можливий, але зібрати команду дуже важко. Все впирається у два фактори: бажання й ресурси. Якщо буде бажання й можливість інвестувати у це ресурси — тоді це реально.
Складається враження, що ти близький до того, щоб завершити кар’єру гравця. Це так?
Ні, це не так. Я граю в Dota 2 кожен день. Вік для мене — не показник. Ще коли нам було 24, до нас приходив Олександр Кохановський і казав, що після 25 років все — кінець, реакції вже не ті. Але це все міф. Liquid вигравали The International, маючи середній вік гравців 28 років.
У Dota 2 не настільки важлива реакція, як у CS. Тут все про мислення, прорахунок ситуацій наперед. Тому вважаю, що для Dota 2 вікових обмежень немає.
Чи не думав ти зібрати навколо себе молодих гравців?
Складно знайти молодих гравців, які дійсно горять грою, а не думають тільки про зарплату. Якщо знаєш хоча б двох таких — скажи мені, буду вдячний.
Ще одна проблема в тому, що зараз молоді гравці, які добре грають і мають високий ранг, часто йдуть у стримінг, а не в професійні команди.
Це реальність. Люди не хочуть результатів — вони хочуть стабільності й грошей. І це зрозуміло, бо заробляти гарні гроші можно лише команді яка входить у топ-8 світу — це всього 40 гравців. А претендентів на це місце — тисячі.
Зараз склад B8 у CS виглядає, напевно, найсильнішим за всю історію клубу. Які очікування від команди?
У нас вже було дві спроби вийти на мейджор. Одного разу ми йшли зі статистикою 2:0 і залишалось виграти один матч, але не склалося. Це був би колосальний буст не тільки для гравців, а й для організації.
Але я дуже радий за хлопців. Вони великі молодці. B8 пройшли великий шлях, склад неодноразово змінювався. Те, як вони грають зараз — це круто. Я за ними постійно слідкую, підтримую.
Наше головне завдання зараз — вийти на мейджор. А вже там показати себе й закріпитись на тір-1 рівні. Ми дуже близькі до цього.
Тобто вважаєш, що цього разу все повинно вийти?
Думаю, так. Хлопці працюють, енергії у них багато. Трохи удачі — і все буде добре. Сподіваюсь, з третьої спроби точно пощастить.
Давай повернемось до самої Dota 2. Нещодавно вийшов великий патч 7.38. Яке у тебе враження від змін?
Якщо чесно, його дуже довго чекали, але він вийшов не таким вже й великим, як усі думали. В економічному плані мало що змінили, споти просто переставили в інші місця. Усе будується навколо балансу героїв — це й формує мету.
Щодо річок — цікава ідея, але вона майже не впливає на гру. Хіба що герой, який втікає по річці, може втекти трохи далі. Кур'єр по річці також біжить швидше — й усе.
Чи є в цьому патчі щось, що тобі сподобалося або навпаки не сподобалося?
Зараз всім дають дуже багато речей для виживання — нейтральні предмети, бонуси, здоров'я, золото. Це сильно стирає різницю у скілі між гравцями. Стало важче просто взяти й домінувати на лінії. Гра перетворилась на максимально командну. Колись ти міг виграти соло, зараз таке вже дуже рідко буває.
І тут у мене виникає питання — якщо гра стала настільки командною, навіщо тоді взагалі соло-рейтинг? У пабліку всі мовчать, кожен грає сам за себе.
Dota 2 часто критикують за те, що Valve мало нею займається. Ти згоден з цим?
Вони стали більше робити у плані івентів, якихось проходжень, сторілайнів. Але у самій Dota 2 є багато проблем, які потребують роботи: система матчмейкінгу, відсутність покарань для токсичних гравців, буст рейтингу — усі ці речі давно потребують рішень.
Valve могли б більше зосередитись саме на цих аспектах, а не на косметичних речах.
Мене найбільше турбує той факт, що в Dota 2 зараз дуже мало нових гравців. Якщо подивитися на відкриті кваліфікації на тір-1 турніри, то кількість команд у Західній Європі чи Північній Америці — просто смішна. Зараз єдиний більш-менш живий регіон Східна Європа. Ще трохи тримається Південно-Східна Азія й Північна Америка, але й там все слабшає. Чи могла б Valve якось це змінити?
Думаю, могли б. Вони завжди працювали без маркетингу, але можна було б зробити хоч щось для розвитку гри. Відчуття таке, що всі сили кидають на Steam, бо це головний бізнес для Valve, а не Dota 2.
Що б ти змінив у Dota 2, якби тобі дали повний карт-бланш?
Якщо чесно, не впевнений, чи реально повернути Dota 2 на той рівень популярності, який був раніше. Але деякі речі я б точно змінив.
Назви топ-3 речі, які ти б зробив у першу чергу.
По-перше, я б дуже серйозно попрацював над балансом. Колись Dota 2 була більш повільною, не було такої сильної камбек-системи, і це давало змогу реально тягнути гру соло. Ти вкладав час у розвиток скілу — і гра тебе за це винагороджувала. Це давало величезне задоволення.
Зараз ситуація інша — навіть якщо ти граєш ідеально, ти все одно можеш програти через обставини. Це демотивує гравців.
По-друге, якщо б були ресурси, я б запустив агресивний маркетинг та створив нормальну систему для новачків, яка б допомагала влитися у гру.
По-третє, я б створив повноцінну систему ліг для топ-гравців. Це могла б бути окрема ліга для топ-500 або топ-1000 гравців з призами у вигляді унікальних скінів, яких неможливо отримати в інший спосіб.
Якою мала б бути ця ліга?
Це має бути закрита система з жорсткою модерацією. У ній не буде місця токсикам, гриферам чи людям, які ламають речі у грі. Все чітко — є правила, порушив — вилетів.
Щомісяця або раз на кілька місяців має бути ротація — останні 100 гравців вилітають, а нові 100 — заходять. Це буде стимулом для всіх боротися за місце в лізі.
Ще одна фішка — система драфту. Як це було в старій DotA: вибір героїв йде з обмеженого пулу, а не з усього списку. Це розвиває гравця й вчить його грати на різних ролях, а не бути вузькоспеціалізованим.
Ти вважаєш, що це реалістично для Valve?
Враховуючи, що вони додають речі типу Double Down, які лише псують матчмейкінг, мені здається — ні. Я одразу писав, що ця штука з Double Down — повна маячня. Бо рейтинги просто почали заливати один одному штучно.
Рейтинг роздувся до абсурду — зараз топ-1 це вже 17 000 MMR, хоча раніше це було 7-10 тисяч.
Давай складемо невеликий топ мідерів у поточному патчі.
Слухай, мені це буде важко зробити, тому що в мене зараз невисокий рейтинг. На кожному рейтингу працюють свої герої. Плюс мені на стрімі дуже важко грати — через фокус з боку гравців. Не всі герої, які працювали б у нормальних умовах, працюють у мене.
Але я можу назвати героїв, на яких мені комфортно грати на міді. Це Tinker, Dragon Knight і, напевно, Puck.
Як ти ставишся до того, що Valve скасували DPC-систему? Для мене вона робила сцену більш структурованою й схожою на класичний спорт.
DPC мав свої мінуси. Важко було планувати час, важко було готуватись. Ти місяць сидиш на буткемпі, постійно граєш матчі кожні 3-4 дні. Це важко фізично й морально.
У тебе немає часу навіть нормально підготуватися до турніру чи відпочити — відразу стартує наступний сезон. І через це інші турніри просто не мали шансів знайти місце в календарі.
Зараз гравці просто їздять за грошима, грають для себе і своєї вигоди. Багато хто ледачо взаємодіє з ком'юніті. Дуже мало роботи з фанатами, немає хайпу, вкрай мало контенту навколо змагань. Це теж впливає на залучення та інтерес нових і старих гравців до самої гри.
Головна проблема — це стан тір-2 і тір-3 сцен. Раніше хоча б була система, яка давала шанс тір-2 та тір-3 командам пробиватися на тір-1. Зараз цього немає. І це дуже погано.
У CS все працює набагато краще. Там сцена стоїть на ногах, є чітка структура, є ринок гравців, організації розуміють, як будувати бізнес. У Dota 2 цього немає зовсім. І ніхто цим не займається.
Ти нещодавно виграв турнір з Warcraft. Як ти взагалі потрапив на турнір з Warcraft? Було дуже неочікувано побачити тебе у списку учасників.
Все почалось ще у грудні, коли вийшов сервер до 20-річчя World of Warcraft з хардкорним режимом. Там була гільдія OnlyFangs де зібрали багато стрімерів та контент-мейкерів. Я написав їм і мене теж запросили. Ми грали, ходили в рейди, з багатьма познайомились.
Після закінчення цієї історії Grubby вирішив зробити турнір серед своїх друзів. Мене теж покликали.
На турнірі ти не програв жодного матчу. Наскільки це було складно?
Не скажу, що було легко. Я підготувався. Вирішив для челенджу не брати ельфів, за яких колись грав, а взяв людей — расу, яку взагалі ніколи не чіпав. Два тижні тренувався, дивився всі свої реплеї, розбирав їх, допомагали мені й тренери. Було складно, але приємно.
Які емоції від перемоги?
Було дуже класно перемогти і поділитися радістю з глядачами.
Якщо покличуть ще раз — підеш?
Такий формат — дуже крутий для глядача. Це ціла історія: тренування, прогрес, матчі, інтрига. Це реально цікаво дивитись. Але якщо мова йде про якийсь серйозний про-турнір — ні, там хай грають задроти.
Наостанок давай зберемо твою команду мрії з колишніх тіммейтів. Ти — на мід. А хто ще?
5 позиція — Puppey. 4 позиція — KuroKy. Офлейн — Artstyle. Керрі — XBOCT.
Думаєш, такий склад мав би шанс досягти успіху зараз?
Думаю, якби ця п'ятірка потренувалась хоча б рік — результат був би дуже крутий. Пів року — замало, а от рік стабільної роботи — цілком реально.
Коментарі